— Вживай латинських чи грецьких слів, бо вашої мови я не розумію. Що мушу переказати своєму панові?
Відтулила обличчя, вхопила Артемідорового листа та з жахом у очах знову віддавала його грекові.
Але він сховав руки в фалдинах хітону.
— Прийдеш? Чому не відповідаєш?
Дивлячись у землю, тихо, замріяно вимовила:
— Хіба ж спрагла сарна може не бігти до лісного джерела? Чи ж не розквітає троянда, коли з-за хмар засвітить сонце?
— Дивно ти це сказала, але я запам'ятаю твою відповідь і що-до-слова перекажу її моєму панові, — сказав Гелій і повільним недбалим кроком, ніби цікавий мимоходень, розглядаючись навколо, пішов геть. Прикінці вулиці він поминув старого єврея у важкому завивалі та зі зореним у зморшки обличчям, так замисленого, що цілком його не спостеріг. Це був Менохім, що повертав додому. Входячи до низенької, маленької своєї хати, він запитав: — А де Йонатан? — На його голос у куті кімнати, з-за кросен, ховаючи щось прудко в убранні, підвелася з долівки Міртала та, наблизившись до названого батька й низко похилившись, притулила до його руки свої спаленілі вуста.
— Йонатан не повернув ще з Горієвого будинку, куди пішов враз по вашому відході.
