Сторінка:Міртала.djvu/135

таж дуже жваво про щось розмовляли. Це були Сарині дочки, що, прислані сюди матір'ю в допомозі Мірталі на час приготування вечері, позалишалися ще й досі, паленіючи з цікавости побачити Йонатана або принаймні довідатися хоч будь-яких подробиць за цього незвичайного чоловіка й товариша нещасливого їхнього брата. Жовте й блакитне їхнє убрання весело полискувало при останніх проміннях сонця в своєму заході; чорні й руді коси затінювали шиї, що виблискували шкляним намистом; дзвіночки сандалів подзенькували на їхніх ногах, що нетерпляче ввесь час зрушувалися. Одна тримала срібний, повний вина дзбан; друга завішувала на Мірталиному плечі рясно погаптованого рушника витирати руки, вмивши їх перед і після їжі; третя гладила долонею подружине волосся, жваво розповідаючи за гармидер, що зчинився в їхньому будинку ще зучора. Їхній батько Сімеон були цілком захоплені скликанням на завтра до божниці громади. Мати плакали й сміялися навперемінку, а їм безнастанно наказували допомагати Мірталі приймати дорогого гостя. Вони довго ще щебетали та, позоставивши біля порогу принесені речі, фуркнули як пташки в напрямку Сариного будинку, що був поблизу. Міртала дивилася якийсь час за ними з усміхом, що сплив на її обличчі з їх облич, як раптом, звівши очі в інший бік, вона немов здерев'яніла й остовпілим з подиву поглядом