жертвою його заздрости та підозрінь? Чи дійсно отрута перетяла йому вполовині чарівну нитку життя? Так за це, коли Артемідор був ще малий хлопчик, розповідала йому мати з жахом на очах; у це він вірив і зараз, дивлячись на різьби, що рясно вкривали величні й повні ґрації вигиби арки, що стала за пам'ятник великому чоловікові, згубленому так, як загублені, може, будуть у короткому часі ті, що їхні ймення шепотіли йому, хвилинку тому, нерозважні Каїні вуста. Швидко може й Фанія, отак само, як колись Германікова дружина Агріпа, повертаючи з вигнання до далеких країн, зійде тут, у цьому Тибрянському порті, з корабля на римську землю та в руках, що за помсту волатимуть, високо здійме урну з тліном замордованого чоловіка…
Залишила його в ці пори всенька легковажна думка. Ішов був з заміром відшукати Мірталу, що її обличчя й постать будили в ньому глибші й жвавіші почуття, ніж це будь-коли припадало на долю гарної Фульвії, ба навіть чудової, шаленої Хігарії.
Він ішов, щоб знайти її та довідатися від неї, чому не прийшла, коли він сказав їй учора: „приходь“. Але зараз, по розмові з Каєю, що відновила в ньому дізнане в преторському будинкові вражіння, та після гнівливих думок, збуджених при розгляданні різьб, що оздоблювали Германікову арку, гонитва за побаченням, коли, може, й
