дотепів. До Цестія, що посварився з жінкою й що власне його кружґанок розмальовував він за великі гроші, коли той з висот своїх багатств та високого двірського становища привітав його величним рухом, він закричав:
— Як же ведеться поважаній Флавії, дружині знакомитого Цестія? З часу, коли юдейські чи халдейські боги почали її зацікавлювати, Рим заперестав її бачити.
До Кара, найближчого приятеля котрогось із цісарських синів, він гукнув:
— Ти ще молодий, Каре, а смердиш пахощами, як стара зальотниця!
З багатого ледаря Селла, що бавився в поезію та скуповування мистецьких речей, він жартував:
— Чи зучора, Стеле, склав ти хоча кілька дотепних рядків? А Аксій, отой перекупець з Субури, чи знову обдурив тебе, вмовивши взяти вироби щоостаннішого партача за геніяльні утвори Мірона чи Праксітеля й продаючи їх тобі за чималі гроші?
Ображені знизували плечима, але мовчки ковтали злісні художникові причіпки.
— Здається, — вимовив Цестій, — що, після цісаря та його синів, артисти вважаються в Римі за людей, що їм чисто все дозвільно. Іншому не минулися б дарма ті зухвальства, що до них він допускається. Але, гудячи цього блазнюка, ми образили б муз, що він мається за їхнього вибранця.
