Сторінка:Міртала.djvu/129

огорнену в плющі, з золотою лірою в руках. Не зважаючи на запал і насолоду, що проймався він з білого, зродженого з-під його пензля обличчя богининого, погляд йому час-від-часу спадав на-діл і блукав серед кружґанкових колон. Поперший ото раз за свого життя не спостеріг він когось, кого прагнув побачити; поперший раз хтось, кого закликав до себе, не надходив. Не призвичаєний до заперечень та неповоджень, він нетерпеливився, і було щось дитиняче в гнівливому його рухові, коли він шпурнув палету й пензель на руки своїх учнів, а гарячечервоні свої губи закопилив у погордливому виразі. Раніш ніж звичне зацурав він своєї роботи та в оточенні чималого почоту, що збільшувався чим-дальш дорогою, подався він до лазень, де довго й завзято заживав приємностей плавання в мармуровій, виповненій зимною водою водоймі, а потім у Elaeothecium, чи в перфумовій залі, супроти свого звичаю, грубіянськи налаяв послугача, що немов би то забагато намастив його пахучими рідинами. Він гидував з моди залишнього напахання пахощами й до цієї залі заходив лише, щоб надати трішки фіялкового запаху своєму чорному волоссі. Цього разу, не спостерігшись з-за свого розгублення, він дозволив служникові вжити забагато пахощів, і тому, виходячи з лазні, всіх, хто зачіпав його на Ambulatio, подвірку до прохідки, приятельськими привітаннями, він позакидував стрілами злісних