Проте, в цій частині міста йому ніколи ще не траплялося бути з своїм паном. Невже Артемідор справді прямував до цісарського саду, що його густа прозелень вкривала частину Янікульського пригорку? Бути може, що там чекає на нього багата Фульвія, занедбана вже буде тому рік, та що вона й до цього часу не занехаяла сподіванок на його до себе вороття, або танцюристка Хігарія, ця андалузка з вулканічними очима, що недавно її портрет у любашно зігнутій в танку позі, з розмаяним волоссям та цитрою в знесеній руці він намалював сам на стінню своєї спочивальні? Хто ж, зрештою, може відгадати, з ким побачитися, якої приємности зажити заміряє в садку, що вже в темряву западає, той, що його вуста такі свіжі й так часто сміються, що його серце гореніє навперемінку то з величної краси мистецтва, то з чарів земних палких розкошувань. Але чому ж він стоїть у затінку величної арки та, без жадного й сліду посміху на задуманому своєму обличчі, забув, здається, за мету своєї виправи?
За мету його прохідки не був, мабуть, цісарський садок, як він сказав за це жінці, що докучала йому настирливими запитаннями. До полудня збув він сьогодні свій час на Авентінському кружґанкові, докінчивши прикрашувати його квітчастою ґірляндою, та з улюбленням і запалом викінчив постать Ерати, музи легкої та любовної поезії,
