Артемідорів служник з грецькими рисами, довгим єдвабним волоссям та проникливими очима, одне з тих гарних, старанно учених, тямучих та спритних хлоп'ят, що мусив у своєму домі мати щокожний вибагливий римлянин і що виконували в своїх панів обов'язки підчашників, декляматорів, часом блазнів або шпигунців, частіш повірників, послів, коханих і пещених улюбленців дому.
Гелій, слугуючи в Артемідора, ні блазнем ані шпигуном бути не міг, але при столі, в невеличкій та виборній художниковій їдальні гойдав у своїх руках на зразок лебедя зроблену амфору, і коли зі срібного її дзьоба лилося в рубини кришталевої чари сорентське або фабонійське вино, він сполучав свій срібний голос із тихим дзюркотінням рідини, напів деклямуючи, напів виспівуючи грецьких поезій. Не раз також, протягом уже кількох років, служив він своєму панові, що провадив вільне й бучне життя славетного артиста, за повірника й посла в любовних пригодах, і ніхто краще за нього не вмів покрийки віддати обпечатаної воском таблички молоденькій дружині багатого старигана, ніхто пильніше та зручніше не стеріг будинку, де його пан збував приємні години своїх зальотів. Він добре знав, що малося бути тоді, коли художник, зручно випорснувши від своїх приятелів і прихильників та подаючись у самітню прохідку, лише-йно самому йому говорив: „ходім разком, Геліє!“
