наставлено за отамана над військом, що вирушає супроти Аланів і що він аж скаженіє з цього неталану… втішається тільки Лонгиною, вкраденою у Ламії… Дивота над дивотами! Ламія замість щоб впадати в розпач по тій зрадниці, поринув у оргії, де його до цього часу ніколи й не бачили… До побачення, Артемідоре! А чи чував ти за жінку з Луканії, що повила дитину з чотирма головами? Погане знамено! Гірше ще за вогнисту кулю, що, кажуть, спала над Веями…
— Кає Марціє! — перехопив їй мову найнетерплячіший з її приятелів, поет Марціял. — Стули на хвилинку свої вуста й сідай нарешті до ношів, якщо не хочеш стягнути на себе Юнонового гніву, що не зложила ти їй своєї пожертви у приріченім дню.
— Нехай рятують мене боги від такого лихого вчинку, — закричала жінка, і на обличчі їй завиднів правдивий жах; притьма, тягнучи за собою своє кудлате цуценя, поспішила вона нарешті до своїх ношів і наказала носіям нести себе до Юнонового храму, що зносився на Авентінському схилі; за ношами, єхидкувато всміхаючись або весело розмовляючи, поквапно пішли витворно позачісувані та стрійно зодягнені ледарі.
Каїни ноші розминалися дорогою з силою інших ношів, а наглядці з кожними ступав у слід більший чи менший почот, що складався з людей різного віку, стану та одягу, що всі вони через отой свій супровід складали шану чи доказ
