до себе порожньою, та веселою балаканиною й принадою досить гарних ще очей молодих і немолодих сновигалів, що чимало їх збувало свій вільний від одвідин, бенкетів та лазень час на вільному повітрі та на безглуздому оббиванню коштовних міських бруків. Сьогодні Кая мала на собі багато нашиту в гаптовані пасмужки сукню й безліч бурштинів на піввідкритих грудях і раменах, у вухах і волоссі, що, руде кілька день тому, сьогодні раптом зробилося воно чорне. Чорні кучері пасували далеко більше за руді їй до обличчя, і коли Артемідор, на поклик свого імені, затримався посеред хідника, він побачив перед себе цілком пристойну ще, надзвичайно жваву жінку, що поблискувала спокусливими очима й вимахувала білими, у блискучому дорогому перстенні руками. Від чоловіків, що обступали її, повійнуло на нього міцними пахощами парфумів. Завиті, виряджені у барвисті строї, з блідими, вимореними, півмаркітними, піврозбещеними обличчями, вони привітали його хором увічливих, веселих вигуків. Котрийсь з-проміж них почав промовляти віршами, але Кая, тримаючи в одній руці срібного ланцюжка, що на ньому вона волочила з собою завжденного свого песика, другу, в панібратському рухові, поклала на художникове плече.
— Куди, маестро, за цього часу й у цьому місці?
— Час і місце однаковісінькі й для мене й для тебе, пані, — сміючись одповів маляр.
