Сторінка:Міртала.djvu/119

смуги, що проблискувала поза нею. На річці виднів з-під арки міст, що сполучав Авентін з Янікульським пригорком, де, у його стіп, низько при землі сіріла й комашилася єврейська дільниця. Довгий ряд чудових будинків і крамниць з товарами відділяв цю вулицю від рибного базару, звідкіля аж сюди разом з подувами вітру долітали гамори й смороди. Це була ще гарна вулиця, заслана свічадом ствердлої лави та немов охоплена двома коштовними чепрагами Остійської брами і Германікової арки, з базальтовими хідниками, що роїлися від заможно зодягнених переходнів; проте почувалася вже й тут близина вбогих, торговельних, тісних і смердючих частин міста. З-під високого склепіння Остійської брами виринуло на вулицю товариство, складене з кількох гарно зодягнених і напахощених чоловіків, а на чолі їх, швидше б сказати, бігла, ніж ішла, жвава й зграбна Кая Марція, силкуючись наздогнати стрункого чоловіка в білій туніці, що йшов у супроводі лише одного молоденького хлопчика, зодягненого в грецькій хітон. Посеред улиці кілька носіїв несло порожні ноші, що вбирали очі красою своїх оздоб. Кая Марція вважала за краще ходити містом пішки, бо таким робом малася спроможність затримуватися побіля всіх брам та кружґанків, попід усіма арками й аркадами міста, щоб придивлятися, слухати, підслуховувати, ловити дорогою знайомих і незнайомих, приваблювати й потягати