— Вона добра, слухняна й працьовита. Ніколи через неї не заплакали мої очі. Сара вважає її за найліпшу свою робітницю. Вона буде тобі за вірне подружжя, за жінку, що збудує домове огнище задля свого чоловіка.
По хвилевій мовчанці Йонатан сказав, встаючи:
— Скажіть їй, батьку, щоб не відходила звідси нікуди. Вона моя. Не залишу її тут за щонайбільші скарби світу. Минули дні крови й поневіряння. Прагну дня радости. Міртала стане мені за дружину, і я поведу її до Ґаллії, щоб стала там за оздобу мого життя.
Небавом потім тихо й темно сталось у Менохімовій хатині. На терасі, за трикутною прибудівлею, що містила в собі горішню кімнатку, закритий стіною перед поглядами тих, що вранці могли проходити вулицею, Йонатан лежав на м'якій, присланій йому від Сари постелі та, звернений обличчям до нічного неба, широко розплющеними очима вдивлявся в зірки. Вуста йому часом порушувалися, неначе молився він або з кимсь невидимим розмовляв. Раз трохи голосніше вимовив:
— Батьку світів! Навіщо ти нас покинув?
Саме в цей мент тихо відчинилися хатні двері й у нічну темряву висунулася з них тендітна жіноча постать. Великий камінь лежав поблизу порогу; сіла на ньому, вдихнула в груди теплого повітря, відсвіженого подувами вітру, але обличчя до неба
