Сторінка:Міртала.djvu/111

Цю сторінку схвалено

Горій раптом зашарівся й тремтячими вустами прошепотів:

— Перекинчицтво!.. Я, я… до перекинчицтва!..

Та небавом, вірний своїм засадам, стримав гнів, поблажливо всміхнувся і, беручи розгніваного приятеля за руку та зближуючи своє обличчя до спаленілих його лиць, прошепотів:

— Сімеоне! за батька нашої божниці обрав тебе нарід… а Гіллель говорив: „той, хто дозволяє гнівові стиснути себе за серце, не може повчати людей“.

Сімеон насупив похмуро кострубаті брови над палкими очима і, сівши, засунув руки в гущиню чорного, кучерявого, з сивизною волосся. В ту ж хвилину Сара, що призвичаїлася вже була до спірок та сутичок обох приятелів, але ніколи не брала в них жадної участи, гучним і веселим голосом поклика свою родину вечеряти. Посеред кімнати стояв довгий стіл, з гладенько вигемблюваною кипарисного дерева дошкою, щедро позаставлюваний мисками й глеками, де було печиво, гарбузи, зварені в молоці, риба, добре засмажена цибулею, пряники, випечені з маку та меду, легенькі й дешеві сорти вин. Усе це їство свідчило також за сполучені з господарською ощадністю вжитки, що малися в домі. За якимсь часом кілька чоловіка, за веселого світла лямп та з гомоном приятельської гутірки, посідало за цей стіл. Таж