— Довідаєшся за це завтра. Завтра, поперший раз, відкрию перед людське око всю свою душу, а око це буде твоє…
Яких кількасот кроків було від маленької Менохімової хибарки до просторішого за багато інших і показнішого Сариного дому. Всередині її будинку також позначався достаток, сливе заможність. В просторій кімнаті, хоча також низькій та з темними, порепаними стінами, весело світили дві чималі лямпи й за їхнього світла троє молодих, струнких, бліденьких, з товстими, позакидуваними за плечі косами, дівчат напрядали на веретена тоненькі нитки з прив'язаної до прядки, мов сніг білої, вовни, а два поважні, бородаті чоловіки, вдовгих хітонетах та важких завивалах, спершись над великою розкритою книжкою, провадили проміж себе тиху, оживлювану частими порухами рук та голови розмову. За прядільниць були Сарині дочки; вони мали лагідні обличчя і, часто всміхаючись одна до одної, про щось весело перешіптувалися. Один з дохожалих чоловіків був Горій, отой самий багатий продавець пахощів і лагідний гіллелянин, що за нього згадував Менохім, другий Сімеон, Сарин чоловік, обраний батько Затибрянської божниці, суворий і непохитний прихильник Шамаєвої науки, що проголошував безоглядну боротьбу Ізраеля з чужими народами. Довкола темних стін стояли дерев'яні лави, стільчаки й скрині, де-не-де приоздоблені досить
