по̂дъ Гомель полковникамъ вернутися назадъ, всѣмъ розо̂йтися по домо̂вкамъ; наказувавъ во̂нъ, що бъ скро̂зь по Украинѣ нѣхто не чеплявъ Поляко̂въ и всѣмъ крамарямъ дано волю ѣздити на Украину и выѣздити зъ неи. Але трудно було выконати цареву волю и зупинити бо̂йки скро̂зь по Украинѣ; бо на правому боцѣ Днѣпра нѣхто й не гадавъ ихъ зупиняти. Черкасцѣ и Чигиринцѣ злучилися съ Татарами и де-якими Поляками и набѣгали по̂дъ Миргородъ, по̂дъ Горошинъ и по̂дъ Боромлю; а на правому боцѣ вони не давали спокою Каневу, котрый вызнававъ ще себе по̂дъ лѣвобережнымъ гетьманомъ. А далѣ й самъ Дорошенко злучивъ своихъ козако̂въ съ Татарами и чигириньскими Поляками, котри̂ були по̂дъ урядомъ у коменданта Жебровского, та й рушивъ на лѣвый бо̂къ Днѣпра. Во̂нъ перебрався черезъ Днѣпро бо̂ля села Вороно̂вки за 15 верстовъ до Кременчуга и вырядивъ своє во̂йско по̂дъ Кременчугъ. Въ Кременчузѣ проти нихъ стояли козацки̂ полки: гадяцкій и миргородскій, та Косаговъ съ царскими ратниками: вони во̂дбили Дорошенко̂вцѣвъ. Тодѣ Дорошенко переплывъ на суднахъ зновъ за Днѣпро и вырядивъ до Польского короля звѣстку, що теперь якъ разъ въ саму пору буде вдаритися на лѣвобережни̂ мѣста, бо тамъ люде живуть, не оберегаючись. Дорошенко прохавъ прислати єму во̂йска. Король во̂дповѣдавъ, що розпочавъ вже вмовлятися съ царемъ на згоду и во̂йну припинивъ. Дорошенко розлютувавъ на се и говоривъ: „Мене не Польскій король постановивъ гетьманувати, а Крымскій ханъ; такъ нехай же и надѣя моя буде не на короля, а на хана. Отодѣ постала у Дорошенка думка, шукати за для Украины по̂дпоры у мусульманьскому свѣтѣ. Але корячись королѣвско̂й волѣ, во̂нъ закликавъ крымску орду на по̂дмогу, що бъ выгнати съ Кременчуга козако̂въ Бруховецкого. Не безъ по̂дставы Бруховецкій змагався передъ царемъ, що бъ не розпускати всѣхъ козако̂въ, ради сподѣванки на згоду съ Поляками, доводячи, що коли Лѣвобереже лишиться безъ во̂йска, такъ туды може впертися велика сила ворого̂въ.
Та й козаки, выряжени̂ по̂дъ Гомель, не хваталися вертатися по гетьманьскому наказу.
Польски̂ во̂дпоручники, котри̂ ѣхали вмовлятися про згоду, присылали до Нащокина жалобу, що хочь було умовлено, абы во̂йско зъ обохъ сторо̂нъ було во̂дпущене, одначе жь козаки,
