славы міра сего. Теперь дочуваємося, що отой Партеній, по̂дкупивши визира, та иншихъ мусульманьскихъ значныхъ уряднико̂въ, зновъ ставъ патріярхою, а Діонизій безъ жаднои суперечки зо̂йшовъ зъ свого престолу. Отже мы молимося Богу не за Партенія, а за Діонизія!“
Отсимъ архимандрита натякавъ воєводѣ, що трудно буде пытанє про кієвску митрополію положити на судъ царгородского патріярха при тому настрою, въ якому на той часъ перебувала духовна православна власть въ Царгородѣ.
А Методій, лишившися въ Софійскому соборѣ самъ на самъ зъ воєводою, прохавъ выбачити єму за єго рѣзки̂ слова.
„То я поневолѣ такъ говоривъ. Мене, бачте, высвятили въ Москвѣ на архієрея; а украиньске духовеньство докоряє мене за те и закидає, що я нарадившись зъ гетьманомъ, зробили такъ, що бъ кієвскій митрополіта стоявъ по̂дъ благословенємъ московского патріярхи.
Отакъ-то Методій своєму духовному товариству выдавъ зъ себе оборонця старосвѣщины и стоявъ горяче проти московского самовластя и тымчасомъ пускавъ собѣ щелину, що бъ пролѣзти, коли и де треба буде, прихильнымъ Москвѣ. Видима рѣчь, во̂нъ рахувавъ такъ: коли лишиться на Украинѣ все по старовинѣ, єго вславлять за оборонця; а постигне перемѣна, во̂нъ выйде першимъ єи прихильникомъ. Всякимъ чиномъ, де то̂лько було придатно, Методій выявлявъ своє ворогованє до гетьмана.
Дня 3. мая въ печерскому монастырѣ справляли обѣдъ, на котрый запросили и приѣзжого зъ Москвы царского дяка Евстрата Фролова. По̂сля обѣду гостѣ перейшли въ архимандритову келію и пили за здоровлє бояръ и „окольничихъ“. Фроловъ промовивъ, що годиться выпити за здоровлє гетьмана, котрый „до великого державця вѣрный и зъ духовеньствомъ живе приязно и порадливо, а во̂йску запорозкому и всему украиньскому народови дого̂дный за сво̂й добрый обихо̂дъ“.
На се єпископъ Методій промовивъ: „Во̂нъ злодѣй и ворогъ усѣмъ намъ. Во̂нъ, перебуваючи въ Москвѣ, прохавъ царя, що бъ намъ у Кієвъ насылали митрополіто̂въ зъ Москвы. Зъ сего выходить, що во̂нъ выдає насъ, наче невѣрныхъ царю. Не питимемо мы за єго здоровлє“.
