сланцѣвъ, прохати на те благословеня у святѣйшихъ патріярхо̂въ вселеньскихъ. Ото жь треба намъ заждати, доки вернуться по̂сланцѣ и прийде до насъ царскій наказъ.
Почувши таку во̂дповѣдь, єпископъ Методій, та зъ нимъ печерскій архимандрита и кієвскихъ монастырѣвъ игумены вдалися 22. лютого 1666 р. до кієвского воєводы Шереметева и промовляли:
„Мы просимо, що бы царь велѣвъ допустити до себе нашихъ выборныхъ съ проханємъ, що бъ во̂нъ не во̂дбиравъ у насъ нашихъ правъ и во̂льностей“.
„Вашихъ правъ и во̂льностей, во̂дповѣвъ имъ Шереметевъ, царь не замышляє во̂дбирати. Та й зво̂дко̂ль се вы довѣдалися, що царь замышляє во̂дбирати ваши̂ права и во̂льности?“
Єпископъ на се єму мовивъ:
„Бояринъ-гетьманъ написавъ до насъ, що царь наказує, абы въ Кієвѣ бувъ митрополіта во̂дъ Москвы, а не по нашему выбору, якъ се дѣялося здавна по нашимъ старосвѣцкимъ правамъ и во̂льностямъ. Мы стоимо по̂дъ благословенємъ святѣйшого патріярхи царгородского, а не кого иншого. А коли надавати намъ митрополіту зъ Москвы, то се значить нехтувати нашими правами и во̂льностями“.
Шереметевъ роспочавъ було бесѣду, але духовеньство роздратувалося и стало говорити, якъ писавъ тодѣ цареви воєвода, „зъ великою яростею“.
„Коли вже ставити намъ митрополіту зъ Москвы, коли не буде намъ волѣ самымъ выбирати, такъ нехай же царь спершу усѣхъ насъ покарає смертію, а зъ доброи волѣ мы своимъ правамъ не поступимося. Нехай лишень приѣде до насъ у Кієвъ митрополіта зъ Москвы. Мы позамыкаємося въ монастыряхъ и не покажемося єму: хиба що за шиѣ, та за ноги насъ повытягають. Бачимо мы добре, яки̂ тамъ у васъ пастырѣ. Онъ архієпископъ Филаретъ у Смоленьску права и во̂льности у духовного клиру пово̂днимавъ, а мѣщанъ и шляхту обзыває иновѣрцями. Яки̂ вони иновѣрцѣ? вони православни̂ христіяне. Отакъ само буде й съ Кієвомъ: пусти то̂лько сюды Москаля митрополітою, во̂нъ и почне верзти на всѣхъ Кіянъ, на всѣхъ Украинцѣвъ, що вони иновѣрцѣ. А зъ сего й по̂де у вѣрѣ колотнеча, расколъ. Нѣ вже! красше намъ на смерть по̂ти нѣжь Москаля митрополітою пустити у Кієвъ“.
