Тетера по̂сля того зрѣкся православнои вѣры и перейшовъ на латиньску, але се звѣстка непевна, бо ще въ 1669 р. Тетера писавъ до игумена кієвского Михайло̂вского монастыря Софроновича, що хоче йти въ ченцѣ печерского монастыря. Въ ченцѣ во̂нъ у Кієвѣ не постригався. Поляки выдурили у него все добро, яке во̂нъ вывѣзъ зъ Украины. Тетера довго добивався правосудя, та не мо̂гъ добитися єго у Польщѣ. А вже по̂сля зреченя съ королѣвского престолу Яна-Казимира, Тетера, не добувши собѣ обороны и во̂дъ нового короля Михайла, перебрався въ Волощину; тутъ єго радо повитавъ волоскій господарь, пото̂мъ и константинопо̂льскій патріярха облащивъ єго, а на останку во̂нъ перейшовъ по̂дъ протекцію турецкого державця. Зъ сего часу Тетера зникає зъ исторіи. Не вѣдаємо нѣ коли, нѣ де во̂нъ померъ.
Якъ втѣкъ Тетера, розлѣгся по Украинѣ широкій шляхъ честолюбцямъ, котри̂ голубили надѣю на гетьманованє. Першимъ и найсмѣливѣйшимъ бувъ Степанъ Опара оденъ съ повстаньскихъ ватажко̂въ: во̂нъ носивъ урядъ ведмедо̂вского полковника. Єго ватага бажала посадити єго на гетьманьство. Опара змовився съ Татарами, котри̂ були на Украинѣ и 11. червня наблизився до Уманя. Ивана Сербина вже не було на свѣтѣ, „во̂нъ полягъ въ бою, яко вѣрный Богу и царю вояка“, писавъ такъ Бруховецкій до царя, выряжаючи до него сироту Сербинового сына. Опара запевнивъ Уманцѣвъ, що недалеко бо̂ля Уманя таборують два крымски̂ салтаны, єго спо̂льники и такъ по̂длестивъ, чи налякавъ Уманцѣвъ, що вони во̂дчинили єму браму. Отакъ ватага єго окрѣпилася Уманцями, тодѣ во̂нъ смѣлѣйше оголосивъ себе гетьманомъ. Була обо̂брана и старшина генеральна во̂йска запорозкого. Опара пильнувавъ, чимъ то̂лько трапиться, затвердити на першу пору своє захоплене гетьманованє и оберегти єго во̂дъ народнои несталости: во̂нъ по̂славъ прохати хана, що бъ затвердивъ єго на гетьманьствѣ и приобѣцявъ за по̂дпособленє во̂ддавати въ полонъ Татарамъ непоко̂рливыхъ Украинцѣвъ; во̂нъ хотѣвъ за своє гетьманованє платити христіяньскими душами, промовивъ про него супротивникъ єго Дрозденко. Самъ Опара съ Татарами рушивъ на Бруховецкого по̂дъ Бѣлу-Церкву. Отсе жь то й приневолило Бруховецкого знятися и во̂дступити до Мотовило̂вки.
