маномъ“. По̂дъѣздячи по̂дъ Дубно, Чернецкій почувъ, що сила выйшла зъ него; въ селѣ Соколо̂вцѣ казавъ внести себе въ просту хату, яка першою на очи кинулася. Тутечки духовникъ єго, єзуитъ Домбровскій, котрый разъ-у-разъ бувъ при нѣмъ, высповѣдавъ єго; а въ ранцѣ за но̂чь во̂нъ запричастився и Богу духа во̂ддавъ. Поляки по̂дносять Чернецкого яко свого національного героя, але польски̂ жерела не закрывають и темныхъ сторо̂нъ єго характеру. Чернецкій бувъ чоловѣкомъ незвычайно лютымъ, безсердечнымъ и злымъ. Нѣколи не можна забути про єго звѣрство надъ Украинцями въ 1653 и 1654 рокахъ, коли во̂нъ такъ хижо лютувавъ надъ безталаннымъ народомъ за те, що наро̂дъ силкувався вызволитися съ паньского ярма; тымъ самымъ во̂нъ вславивъ и останни̂ днѣ свого житя. Чернецкій все вызначавъ свою зло̂сть до украиньского народу; ненавидѣвъ и нехтувавъ украиньске духовеньство и православну релігію; зъ невпиннымъ бузовѣрствомъ во̂днимавъ во̂нъ въ церковъ дзвоны, перетоплювавъ ихъ на гарматы и съ тыхъ гарматъ вбивавъ непоко̂рливыхъ „схизматико̂въ“, грабувавъ и во̂ддававъ въ наругу православни̂ церквы, а все, що було въ церквахъ цѣнного, перевозивъ до себе въ Иленцѣ. Та й въ усему зъ него бувъ черствый самолюбъ, власни̂ єго по̂дурядни̂ не долюблювали єго, а лишень боялися. Во̂нъ и самъ не дбавъ, що бъ єго любили, а пильнувавъ наводити на своихъ по̂дурядныхъ острахъ. Не дбавъ во̂нъ, що бъ жовнѣры були нагодовани̂, зодягнени̂ и во̂дбирали платню въ сво̂й часъ, навпаки: во̂нъ пильнувавъ, що бъ вони до̂знали недостачи и злиднѣвъ, во̂нъ промовлявъ: „Голодный жовнѣръ лѣпше слухає команды, нѣ жь той, у кого всего до волѣ“.
Такимъ вызначають Чернецкого єго сучасники.
Смерть Чернецкого на Украинѣ по̂дняла духа повстанцѣвъ. Иванъ Сербинъ, та овруцкій полковникъ Децикъ приводили ревно по̂дъ присягу цареви одно мѣсто за другимъ. Скро̂зь повстанцѣ выбивали Поляко̂въ, а ихъ уряднико̂въ живцемъ приводили въ Канѣвъ до Бруховецкого. Зъявилися проводирѣ повстаньскихъ ватагъ зъ назвами полковнико̂въ. Съ помѣжь нихъ найбо̂льшь вславилися: Кіяшко, Дрозденко (або Дроздъ), Овдієнко, Остапъ Гоголь. Сей зъ остраху за житє сына свого, мусѣвъ выдавати зъ себе приятеля Поляко̂въ, а по смерти Чернецкого зновъ вставъ за царя и за украиньскій
