„Менѣ про се й гадати теперь не можна, во̂дписувавъ Москвѣ гетьманъ, бо се бъ було те жь саме, що во̂ддати Украину въ руки Поляко̂въ. Бруховецкій нарѣкавъ и на московскихъ воєводъ, що вони баряться съ приводомъ московского во̂йска на Украину и на тыхъ воєводъ, що стале перебувають въ Черниговѣ, въ Нѣженѣ и въ Кієвѣ. Московскій урядъ обѣцявъ гетьману по зимно̂й дорозѣ вырядити до него ратнико̂въ, а про воєводъ во̂дповѣвъ, що имъ наказано ве вмѣшуватися не въ своє дѣло.
Видима рѣчь, що съ такими обѣцянками Москвы у гетьмана не було спроможности по̂дпомогти повстанцѣвъ, одначе справа народного руху проти Поляко̂въ не спинялася, а зъ сѣчня 1665 р. по̂шла въ гору. Въ Сѣверщинѣ бо̂ля Кричева и по̂дъ Гомелемъ стародубскій полковникъ Лесько Острянинъ розбивъ Поляко̂въ. Въ Уманѣ ставъ полковникувати колишній брацлавскій полковникъ Иванъ Сербинъ. Во̂нъ заставъ въ Уманѣ усобицю, втихомиривъ єѣ, прогнавъ съ по̂дъ мѣста Поляко̂въ, а тодѣ, рушивши зъ Уманя, добувъ Бабаны,[1] Косено̂вку,[2] Кислякъ,[3] Торговицю,[4] котру, по̂сля выходу зъ неи Сѣрка, забрали були Поляки. Багацько боѣвъ выдержавъ во̂нъ тодѣ съ Поляками и ворогуючими козаками, багато полонивъ людей и съ торжествомъ вернувся въ Умань. Сербинови̂ успѣхи по̂ддали духа тымъ мѣстамъ, котри̂ не що давно по̂длягли по̂дъ Поляко̂въ, якъ отъ Лисянка, съ котрои Семенъ Высочанъ прогнавъ Чернецкого, и Ставище, котре такъ дорого коштувало Полякамъ. Чернецкій нѣякимъ робомъ не сподѣвався сего во̂дъ Ставищанъ: во̂нъ розстановивъ своє во̂йско по мѣстахъ и селахъ и вырядивъ гонцѣвъ на соймъ прохати платню во̂йску, а самъ, по̂сля невдачи по̂дъ Лисянкою, прибувъ у Бѣлу-Церкву и тутечки дочувся, що Ставищане выгнали польску залогу; во̂нъ спершу вырядивъ на Ставище Маховского зъ єго полкомъ и Тетериными козаками. Ставищане выйшли на него зъ зброєю, въ бою Маховскій стративъ 200 вояко̂въ и втѣкъ. Тодѣ Чернецкій прожогомъ самъ рушивъ на Ставище, и опинився тамъ перше, нѣ жь Ставищане спочили
