Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/47

— 39 —

чезъ те, що козакамъ не въ свою пору пороздавали засобы. Ще не доходячи до Канева, имъ пороздавали засобы; а вони, таборуючи якійсь часъ бо̂ля Миргороду, нѣвечили, продавали и пропивали ти̂ засобы, а коли прийшли въ Канѣвъ, такъ нѣчого не було ѣсти. Съ початку отаки̂ втеки царскихъ ратныхъ людей були одинокими, а по̂дъ конець серпня вони такъ зазвычаилися, що й сами̂ начальники стали втѣкати разомъ зъ своими по̂дурядными. Отакъ втѣкли два сотники зъ острогожского полку, та два зъ ахтирского и харко̂вского съ козаками зъ своихъ сотень. Дня 2. вересня майоръ Свиньинъ приславъ звѣстку зъ Умани, що и въ него съ царскихъ ратныхъ людей сто̂лько повтѣкало, що въ Уманѣ лишилося може зъ сотню; та й Украинцѣ, котри̂ були при нему, розбѣглися. Бруховецкій не-що давно ще, сподѣвався собѣ по̂дмоги зъ Умани, мусѣвъ тепереньки во̂дъ себе вдѣлити туды помочи, але вдѣлити нѣ съ кого було. Свѣжои силы не прибувало, а тутъ ще Поляки и Татаре тревожили Канѣвъ. Косаговъ ко̂лька разо̂въ писавъ у Бѣлгородъ до Ромодановского, а сей розписувавъ, що бъ утѣкачѣвъ лапали и перепроваджували назадъ; але, даремна рѣчь! нѣ одного втѣкача не приводили въ Канѣвъ и нѣ оденъ не вернувся туды зъ доброи волѣ. Та й ти̂, що держалися ще въ Каневѣ, бачивши, що втѣкачѣвъ не карають, роздумували, якъ бы й собѣ, ноги на плечи, та геть съ Канева. По̂дъ конець вересня Косаговъ листувавъ, що у него то̂лько й єсть, що 68 рейтаро̂въ, та 169 жовнѣро̂въ, та й въ тыхъ засобо̂въ на омаль. Можна було побоюватись, що й си̂ повтѣкають! такъ воно й справдѣ сталося: згодя втѣкло 18, а на другу но̂чь 24 чоловѣка. Отъ чому за все лѣто, до самого вересня Косаговъ и Бруховецкій не спроможни̂ були запомогти хоробрымъ Ставищанамъ и прогнати Чернецкого. Тымъ часомъ, якъ Чернецкій державъ Ставище въ облозѣ, Тетера съ Татарами втихомирювавъ повстанє въ Приднѣстрянщинѣ и по надъ Богомъ: во̂нъ росповсюджувавъ універсалы и усовѣщувавъ наро̂дъ во̂дректися во̂дъ московскои протекціи и повернути по̂дъ руку законного короля. А кальницкій и винницкій полковникъ Василь Варениця благавъ Бруховецкого, швидше присылати по̂дпомогу, а то чимало людей пристане на влесливо̂сть Поляко̂въ. Бруховецкій не посылавъ помочи; повстанцѣ справлялися въ ростичь, не маючи въ себе головы, котра бъ кермувала повста-