мешканцѣвъ зъ усѣхъ тыхъ мѣстъ, котри̂ спротивлятимуться Полякамъ. Татаре заразъ роскинулися загонами руйнувати села и полонити людей. Отже разомъ съ тымъ Чернецкій выявлявъ хо̂ть и на полюбовне втихомирюванє повстаня. Во̂нъ выдавъ універсалъ до всего украиньского поспо̂льства и именемъ короля обѣцявъ помилованє всѣмъ, котри̂ покоряться Польщѣ и во̂дречуться во̂дъ повстанцѣвъ, за те жь хто не послухає, загрожувавъ огнемъ, мечемъ и татарскою неволею. Таку выбачливо̂сть Чернецкій, якъ свѣдчить польскій историкъ, выдававъ лишень ради того, що бъ було чимъ опо̂сля выправдати люту розправу надъ украиньскимъ народомъ. Чернецкій, якъ и всѣ польски̂ паны, добре тямивъ, що мѣжь Украинцями а Поляками довѣрє, рѣчь не можлива: швидше зо̂йдеться вода зъ огнемъ, нѣжь уперте козацке серце схилиться до поко̂рливости; козакъ на те то̂лько й заприсягає, що бъ по̂дручнѣйшь було ошукати Поляка. Козакъ простягає до Поляка руку, запевняє дружбу и несподѣвано зъ друга стає ворогомъ. Отакъ тодѣ судили про козако̂въ Поляки.
Звернувъ ще свою увагу Чернецкій й на духовеньство. Незадовго до того Тетера прохавъ короля затвердити митрополітою Осипа Тукальского; а теперь довѣдавшись, що выбо̂ръ Тукальского не подобається королю, во̂нъ ставъ въ своихъ листахъ злорѣчити на Тукальского, вславляти єго за головного баламута и выхвалявся, що во̂нъ своимъ пророчимъ духомъ заздалего̂дь вбачавъ лукавство сего чоловѣка. Съ такихъ поговорокъ Чернецкій запросивъ у Василько̂въ митрополіту Осипа и ще де-кого зъ значныхъ осо̂бъ православного духовеньства; мѣжь ними бувъ и архимандрита Гедеонъ (Юрій Хмельниченко). Чернецкій прибувъ зъ Городища у Василько̂въ, ласкаво повитавъ духовеньство и першь усего завѣвъ розмову про волю православнои релігіи, про недоторкаємо̂сть церковныхъ и монастырскихъ до̂бръ; дальше промовлявъ, що король бажає и вымагає, що бъ православне духовеньство на дѣлѣ вызначило свою прихильно̂сть и вѣрно̂сть королю и Польщѣ и своимъ вплывомъ по̂дсобляло затихомирити повстанє. Тукальскій именемъ всего православного духовеньства подякувавъ королю за єго ласку и додавъ, що духовеньство мусить пильнувати надъ церковными справами, а вмѣшуватися въ справы мирски̂ єму не выпадає. Во̂дсѣля Чернецкій помѣтивъ собѣ, що пра-
