повстаня. Выговскій силкувався зберегти споко̂й и промовивъ: „Даремна ваша рѣчь! Вы не маєте жадныхъ доводо̂въ проти мене и нѣхто не докаже, що бъ я бувъ зрадникомъ“.
Єму показали вызнаня повстанцѣвъ, котри̂ тодѣ вже були скарани̂ смертю.
Выговскій почавъ доводити нѣкчемно̂сть тыхъ вызнань. То вызнали злочинцѣ, ихъ вже покарали. Мало хиба на кого и чого не наплете злочинець, та ще коли припечуть єго, говоривъ Выговскій, але на речи єго не вважали. Радни̂ закликани̂ Маховскимъ и Тетерею держали ихъ руку. Рада, на котру закликали Выговского, обернулася въ судъ надъ нимъ. Тетера и Маховскій казали вычитати во̂йсковый артикулъ и въ нему вони здыбали, що за таке злочиньство, въ якому обвинувачували Выговского, виноватому припадає смерть черезъ розстрѣлъ.
„Вы не судіѣ! промовивъ до нихъ Выговскій: вамъ не дано права вычитувати менѣ присуды по артикулу. Я воєвода и сенаторъ Речи-Посполитои. Судити мене може то̂лько король зъ сенаторами: по̂дъ ихъ присудъ я цѣлкомъ по̂дляжу, а вашого суду я не хочу знати“.
Хочь Выговскій промовлявъ чисту юридичну правду, та на те не вважали. Вечерѣло вже; самозвани̂ судіѣ мовчки повыходили съ хаты. Сторожа вхопила Выговского по̂дъ руки и повела єго въ хату, призначену єму за тюрму, доки не выконається присудъ. Наступила но̂чь. До Выговского прийшовъ офіцеръ во̂дъ Маховского и переказавъ єму, що єго розстрѣляють передъ свѣтомъ.
Выговскій заплакавъ и спытавъ: „Де король? На останку дайте жь менѣ написати до мого державця. Нехай буде єго воля!“ На се не згодилися.
Почало займатися на свѣтъ. Въ хату до Выговского вступили вартови̂: во̂нъ стоявъ на вколѣшкахъ и вычитувавъ акафистъ до Божои Матери. Єму промовили, що часъ ити на смерть.
„На рештѣ, дайте менѣ вмерти по христіяньскому: позвѣть до мене православного священника; нехай мене высповѣдає и запричастить“, благавъ Выговскій.
И на се не згодилися!
