Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/154

— 146 —

все се сталося за порадою самого хана, котрый колись-то казавъ Хмельницкому, що коли Поляки закликають проти козако̂въ зво̂дусѣль ворого̂въ, то чому жь и козакамъ не робити такъ саме и не во̂ддячити Полякамъ такимъ же способомъ? Але до хана вже надходили чутки, що Москва мала опанувати козацкою краиною, тымъ-то й Хмельницкій глухо выказує, що й у нихъ була така чутка, але теперь вже про се нема речи. Звычайно, що таку політику не можна було довго провадити, и Крымскій урядъ повиненъ бувъ незабаромъ до̂знати всю правду; въ то̂мъ же 1654 роцѣ по̂сля смерти Исламъ-Гирея, за єго наслѣдника, Поляки постановили съ Крымомъ дружній союзъ проти московскои державы и козако̂въ, опо̂сля того татарски̂ орды, по̂длегли̂ ханови, довго воювали за Поляко̂въ проти козако̂въ и такъ же завзято, якъ колись за козако̂въ проти Поляко̂въ. Що до во̂дносинъ козацкого гетьмана просто до Туреччины и до єи монархи по̂сля по̂дданьства Московскому цареви, то вони трохи выясняються зъ султаньскои грамоты, по̂сланои Богданови въ жовтнѣ 1655 року. Въ нѣй мовиться такъ: „Послы ваши̂, Романъ и Яко̂въ, во̂ддали намъ покло̂нъ и листъ, въ котрому вы оповѣщаєте, що Махметъ-Гирей-ханъ зъєднався съ Поляками, зъ Уграми и зъ ро̂зными людьми нашои землѣ и, зломавши присягу, воювавъ проти васъ, а вы, бачучи округъ себе ворого̂въ, мусили запросити на по̂дмогу собѣ Москву. Тымъ часомъ вы горнетесь до насъ и просите, що бъ мы васъ по̂дъ свою руку и оборону приняли, зго̂дно зъ давнымъ вашимъ писанємъ. Мы васъ, яко вѣрныхъ и зичливыхъ слугъ нашихъ, по̂дъ оборону нашу приймаємо и обѣцяємо помагати вамъ проти кожного ворога вашого. Перше мо̂й визіръ не во̂дчинявъ до мене дверей вашимъ посламъ, але теперь, зрозумѣвши все зъ вашого листу, наказали мы у всѣ землѣ наши̂, що бъ всѣ про те вѣдали и нѣякого приводу до незгоды зъ вами не подавали, а жили бъ дружно зъ вами и рукъ проти васъ не здо̂ймали. По всѣмъ землямъ моимъ я оповѣстивъ, що во̂йско запорозке по̂дъ моєю рукою пробуває, именуючи васъ, переважно надъ всѣми вѣрными и зичливыми слугами моими. За тымъ просимо тебе, гетьмане Богдане Хмельницкій, спиняти во̂йско своє, що бъ нѣ моремъ, нѣ суходоломъ не входило воно въ нашу державу и не руйнувало земель нашихъ, памятаючи, що мы всѣмъ землямъ