кавъ Арамадану. Разомъ зъ симъ Арамаданъ-бегъ оповѣщавъ, що салтанъ, братъ хано̂въ, зъ ордою въ Перекопѣ, а самъ Арамаданъ-бегъ рушивъ въ похо̂дъ въ пятницю разомъ съ козацкими по̂сланцями: Матвѣємъ, Блошакою и Бутькомъ.
Другого мѣсяця марця великій везіръ Мелітъ-Ахметъ-паша оповѣщавъ Хмельницкого, що царь єго, султанъ отоманьскій, ласкаво принявъ запевненя козацкого гетьмана зъ во̂йскомъ въ дружно̂й прихильности до Туреччины и вѣрности султанови, и звелѣвъ Крымскому ханови, що бъ во̂нъ, вкупѣ зъ братами своими, вѣвъ орду на помо̂чь козакамъ проти Поляко̂въ. Тодѣ жь саме во̂дъ имени султана написано було Молдавскому господареви сувору вымову за єго неприхильно̂сть до Богдана Хмельницкого, котрый єсть такій же, якъ и господарь, данникъ султана. Султанъ зновъ, въ ознаку своєи незломнои ласки до Богдана Хмельницкого, по̂славъ єму роско̂шный жупанъ, а везіръ во̂дъ себе по̂славъ єму въ подарунокъ коштовный перскій кораль. Везіръ радивъ гетьманови вырядити въ Варшаву своихъ посло̂въ, що бъ довѣдатись про замѣры Поляко̂въ, але нѣ въ яко̂мъ разѣ не няти вѣры лукавымъ запевненямъ Поляко̂въ, наче бъ то вони бажають згоды; коли жь що довѣдається, про те давати звѣстки въ Туреччину. Якійсь Бектамъ-ага-Янчерикъ того жь мѣсяця марця писавъ до Богдана съ Царгорода, що при дворѣ падішаха всѣ радѣють спо̂лцѣ съ козаками, а значни̂ паны день и но̂чь выхваляють подвиги Хмельницкого. Доперва прибувшого съ Чигирина Османа-агу зновъ выряжено до гетьмана зъ новою звѣсткою, що, окро̂мъ Крымского хана, прибудуть до него на по̂дмогу потуги зъ Добрудскои землѣ. Разомъ зъ ласкавою увагою до себе во̂дъ турецкого уряду, Хмельницкій отримавъ благословенє и добри̂ пожаданя во̂дъ заступнико̂въ православнои єрархіи въ земляхъ, по̂длеглыхъ турецкому цареви. Царгородскій патріярха Партеній, во̂дъ 4. лютого, по̂славъ Хмельницкому грамоту, въ котро̂й величавъ гетьмана, яко воєвника за православну вѣру проти латиньства, и призывавъ на него Боже благословенє, а разомъ съ тымъ прохавъ и за дачки черезъ по̂сланого якогось Микиту Михайловича. Дня 18. лютого така грамота була посылана до тодѣшнёго кієвского митрополіты Сильвестра Коссова, а 20. лютого двѣ грамоты: одна до генерального писаря во̂йска запорозкого Ивана Выговского,