ихъ въ Чигиринъ. Довѣдавшись, що Бруховецкій рушає проти Ромодановского, Дорошенко взявъ на перестрѣчь єму и до̂йшовъ до Опошнѣ[1] тодѣ, якъ Бруховецкій перепочивавъ бо̂ля Зѣнькова.[2] Сюды Дорошенко вырядивъ до Бруховецкого десятёхъ сотнико̂въ и вымагавъ черезъ нихъ, абы во̂нъ зъ доброи волѣ во̂ддавъ Дорошенкови свою булаву, бунчукъ, коруговь и всю артилєрію. Розлютованый Бруховецкій взявъ по̂дъ варту отсихъ сотнико̂въ и запровадивъ у Гадячь, а самъ рушивъ на Опошню (се во̂дъ Зѣнькова трохи не 5 миль). Коли прийшовъ во̂нъ до Опошнѣ, такъ все козацтво обурилося и закричало: „Мы не по̂демо битися за Бруховецкого!“ а старшина почала дорѣкати єму такъ: „Мы тебе выбрали гетьманомъ, сподѣваючись съ тебе всего доброго, а ты нѣчого путнёго не вчинивъ, то̂лько кровь людска черезъ тебе лилася. Зрѣкайся гетьманованя!“
Чернь кинулася грабувати возы єго, такъ само, якъ колись по̂дъ Нѣжиномъ кинулася на Сомкови̂ и Золотаренкови̂ возы, коли выбрано на гетьмана отого жь самого Ивана Бруховецкого. Бруховецкій втѣкъ въ свою катрягу, гадаючи сховатися во̂дъ неминучои погибели; але до него заразъ прибувъ Дорошенко̂въ по̂сланець. Одна лѣтопись каже, що по̂сланцемъ бувъ брацлавскій сотникъ Дрозденко, а друга, що чигириньскій сотникъ Савва.
Бруховецкій сѣвъ на крѣсло въ своѣй гетьманьско̂й катрязѣ. Дорошенко̂въ по̂сланець мовивъ до него: „А йди лишень, тебе кличе панъ гетьманъ!“ и вхопився рукою за крѣсло, на котрому сидѣвъ Бруховецкій.
Бо̂ля Бруховецкого стоявъ давный єго приятель запорозкій, полковникъ Чугай, котрый теперь привѣвъ на службу до Бруховецкого ко̂лько сотень Сѣчовико̂въ. Во̂нъ не стерпѣвъ такого обходженя зъ єго приятелемъ и мушкетомъ давъ по̂дъ бо̂къ Дорошенковому по̂сланцеви такъ, що той повалився на землю. На гетьманьску катрягу кинувся натовпъ, почався гикъ, лайка, два сотники вхопили Бруховецкого по̂дъ руки и повели до Дорошенка. Правобережный гетьманъ стоявъ тодѣ на Сербиново̂й могилѣ, въ котро̂й були похоронени̂ ти̂ Сербы, що полягли въ бою Выговского съ Пушкаренкомъ.