До такого нового ступня, зъ усѣхъ полковнико̂въ самъ лишень переяславскій Думитрашко-Райчь бувъ готовымъ и ставъ Дорошенковымъ прихильникомъ: до такои думки спровадила єго жѣнка єго, Васютина Золотаренкова вдова; братъ єи, чернець, живъ у Дорошенка. Останни̂ полковники и старшина затяглися острахомъ, бо давно вже въ народѣ кружала поголоска про лихи̂ замѣры московского уряду. Урадили не вызнавати власти нѣ Московского царя, нѣ Польского короля, а вдатися до Турецкого державця и перейти по̂дъ єго руку, якъ на се по̂дмовлявъ ихъ Дорошенко.
По̂сля сеи рады Бруховецкій вырядивъ въ Туреччину лубеньского полковника Гамалѣю, генерального обозного Безпалого и канцеляристу Кашперовича, що бъ вдалися до султана, абы принявъ по̂дъ свою руку Украину, то̂лько жь съ такою умовою, що бъ заступався за неи и проти Московщины и проти Польщѣ. Бруховецкій вымовлявъ собѣ право бути за васального князя Украины, по̂дъ верховною властею Туреччины, подо̂бно Семигородскому князю и сидѣти на княжому престолѣ въ Кієвѣ. Тодѣ жь таки Степана Гречаного, колишнёго во̂йскового писаря, за такою жь справою вырядили въ Крымъ до хана.
Въ сѣчнѣ 1668 р. въ Чигиринѣ въ Дорошенка тежь во̂дбувалася рада: тутъ була козацка старшина, полковники и полкови̂ урядники съ правобережныхъ полко̂въ; було й духовеньство, а мѣжь нимъ митрополіта Осипъ и архимандрита Гедеонъ Хмельниченко; бувъ и хано̂въ по̂сланець и по̂сланцѣ зъ Сѣчи, котри̂ прибули, що бъ именемъ всего товариства сѣчового заприсягти на поко̂рливо̂сть Дорошенкови; на останку були по̂сланцѣ и зъ лѣвобережнои Украины: оденъ во̂дъ єпископа Методія, якійсь чернець; другій во̂дъ Бруховецкого. Свѣдкомъ сеи рады бувъ шляхтичь Сѣножатскій: во̂нъ, вызволеный съ турецкои неволѣ, вертавъ на родину черезъ Чигиринъ. Во̂нъ не вмѣвъ назвати призвища по̂сланця Бруховецкого. Дорошенко при по̂сланцѣ Бруховецкого не говоривъ вже, що готовый зложити сво̂й гетьманьскій урядъ на руки Бруховецкому. Навпаки, проводивъ, що бъ уся Украина була вповнѣ суцѣльною, хочь бы разомъ и по̂дъ двома гетьманами, але про особу Бруховецкого во̂дзывався тодѣ цѣлкомъ зневажно. „Бруховецкій, мовивъ Дорошенко, чоловѣкъ недобрый, не зъ доброго
