чо̂вки за бомбы и думатимуть, що у Поляко̂въ багацько стрѣльнои зброѣ; або отъ-що: познимали съ хатъ бовдуры, постановили ихъ на колеса, позвозили на свои валы и позалазивши въ бовдуры, палили во̂дто̂ля рушницями, а Татаре бъ то гадали, що то пальба картечами зъ гарматъ. Польски̂ бранцѣ, котрыхъ злапали Татаре, росповѣдали имъ, що на по̂дмогу Поляками веде въ По̂дгайцѣ 20 тысячѣвъ во̂йска зо̂ Львова полевый гетьманъ князь Вишневецкій, та ще чекають короля зъ бо̂льшою силою, котрый вже перейшовъ Вислу.
Отаки̂ выгадки все вельми добули Полякамъ користи, але справа повернула на ихъ ручь, одна рѣчь, котра роспочалася и зродилася не зъ домыслу Поляко̂въ.
Дорошенко, якъ вже було говорено про се, замысливъ поставити Украину по̂дъ руку Туреччины, абы съ по̂дпомогою Татаръ и Турко̂въ знѣвечити ненавистни̂ єму Андрусо̂вски̂ умовы, але до такои меты не вельми почувалися козаки и на Украинѣ, и на Сѣчѣ. Козаки бо вельми довго и вельми кроваво боролися зъ мусулманами, минаючи вже те, що приязнь зъ ними христіянъ, на довгій часъ, була тодѣ не можлива рѣчь скро̂зь на свѣтѣ. Славетный запорозкій велитень Сѣрко, вѣчный ворогъ Татаръ, спостерѣгши, що Крымъ лишився пусткою, коли орда вырушила въ Польщу, метнувся на Сѣчь и ставъ скликати товариство. Не-що давно до того Сѣрко посварився зъ Запорожцями, та зъ ними єму легко було посваритися, легко й погодитися. Про колишню суперечку вже й забули, и на зазывъ славетного Сѣрка зо̂бралося ко̂лька тысячѣвъ Запорожцѣвъ. Сѣрко промовивъ до нихъ: „Отсе братя! наступила теперь година порахувати намъ съ Татарвою, по̂мститися надъ нашимъ ворогомъ и вызволити зъ бусурманьскои неволѣ нашихъ хрещеныхъ брато̂въ. Бусурмены вырушили до Дорошенка побивати Поляко̂въ; дворы ихъ лишилися майже пустками; на насъ тамъ теперь не чекають. У нихъ сила всякого добра, награбованого зъ нашого народа. Вдармо жь на нихъ, то все воно опиниться въ нашихъ рукахъ. На велику здобычь розживемося и ро̂вно єѣ подѣлимо мѣжь себе, та й славы лицарскои на вѣки добудемо. Я ворогъ Поляко̂въ: вони паны, гнобили нашу волю, гнобили нашь наро̂дъ, але жь и Татарва намъ ще го̂ршій ворогъ. Поляки нашу худобу ѣдять,
