любов та згоду. Таке саме право для тебе, як і для нас.
— А чогож ви властиво хочете від мене — пропищав вже сьміливійше пан Аґапіт.
— Щобись ішов за нами.
— Де?
— Там, де ми йдемо — до правди, до волї.
В пана Аґапіта вступив дух. Він встав і побачив що ся товпа страшна з далека, з близька виглядає цїлком інакше. Всї в купі жінки і мужчини, старцї і дїти тиснули ся коло одного прапора на котрім сїяло великими буквами “Загальне рівне право для всїх.” Пан Аґапіт замішав ся в товпу і чув себе свобідним і безпечним. Він ішов жваво, розмахував руками в такт піснї, та підтягав басом за загалом:
“До бою сто тисяч поборників стане.”
“Пірвем, пірвем, пірвем ті кайдани.”
Нараз панови Аґапітови дав хтось сильного штовханця в бік і він прокинув ся. Перед ним стаяла його жінка з сьвічкою в руках, та з перестрашеним лицем.
— Буй сєн Боґа, Ґапцю — прошептала она — цож ти за якєсь гайдамацкє пєснї пшез сен виспєвуєш. Аж дзєцї сєн побудзїли.
Пан Аґапіт, дивив ся на ню широко отвореними очима і помалу приходив до себе. Побачивши, що то все був лише сон, нагнав жінку спати, перевервув ся на другий бік, тай захропів на ново.
