Сторінка:Мстислав Рус. Причта про Садівника (Скрентон, 1914).pdf/95

Цю сторінку схвалено

хлоп спочуває ся до єдиньства з тамтими закордонними гайдамаками і стає що дня дуфнїйший в свою силу. А там за кордоном гадаєте лучше? Десь якийсь чорт підюдив Москалїв і вони попустили троха на Українї. Як муравлиско закипів народ. Українські ґазети появили ся нараз в такій масї, що вистелив би ними дорогу з Києва до Петербурга, або навпаки до Відня. А деж ми дїли ся? Де наші привілєґії? Деж наше “морже?” Ого! З одного боку зловили його Українцї, а з другого Прусаки, Курляндцї, Ести, Лотиші, та Бог знає які бісурмени, а нам остав лиш спомин. І має тут бути після того добре на сьвітї!

Пан Аґапіт садить в його маму триста чортів і піт на него виступав. Він був так розстроєний, що тряс ся мов у лихорадцї. Розбурхані нерви треба було доконче утихомирити. Він витяг з бюрка флящину “поцєшицєлькі”, калатнув дві чи три чарки і став помалу приходити до рівноваги. Змучене тїло і розбитий дух забагли відпочинку і він став помалу засипляти. За хвилю царила вже в кімнатї тишина і лиш здоровий хропіт пана Аґапіта лунав з його могучих грудей.

І приснив ся панови Аґапітови дивний сон. От здаєть ся йому, немовто чує він як на дворі вчинив ся якийсь незвичайний гомін. Щось нїби дзвони дзвонять, нїби людські крики несуть ся. Зриває ся пан Аґапіт