вив порадити ся лїкаря от так хитро мудро не великим коштом.
От зібрав ся він так нїби буцїм з візитою до знакомого лїкаря тай там балу-балу, зачав наперед від погоди, опісля перейшов на свою війскову службу, а відтак став нарікати, що старість не радість та що йому вічно щось долягає. Лїкар сейчас став розпитувати, як і що болить, обпукав на всї боки а вкінци заявив що з тим нема що жартувати…
— Виб поїхали в гори — сказав поважно доктор.
— Ой коли там медведї! — крикнув перестрашений Зупакевич.
— Ну то до купелїв.
— Не маю гроший, я бідний — лементував пан Зупакевич.
— Га то спробуйте пити в дома мінеральну воду — то буде ще найдешевша курация....
Никифор Зупикевич подякував за раду, побалакав ще троха тай пішов до дому.
— Ага — говорив він до себе по дорозї до дому — дїдька рогатого з'їси, коли я видам хоч зломаний ґрейцар на ті твої дурні мінеральні води. Ще чого не вигадав! Схочу води, то маю повні керницї, але щоб чоловік за те паскудство мав щей платити, то сего нїхто не дочекав і не дочекає. Бігме подуріли дочиста люде!
