Сторінка:Мстислав Рус. Причта про Садівника (Скрентон, 1914).pdf/75

10. ГОСТИНА У РЕДАКТОРА.

 

(Нїби сон — нїби байка).

 

Так, якби мене на лихо підмовило; — “вступи і вступи до него.” — А то знаєте тим більше що я від недавного часу став термінатором у Його Гумористичества пана редактора Комара, сиріч Його співробітником. Вправдї мав я трохи страху перед тими редакторами і редакциями, бо читав і чував о них “найріжнороднїйші ріжнородности”, але вкінци цїкавість, той перший степень до пекла, перемогла і я потїшаючи себе тим що “не такий дїдько страшний, як його малюють” рішив ся переступити поріг сьвятинї дотепу і нїколи не платимих векслїв, найлїпшого доказу печаливости українського народа о матеріяльний добробут синів Парнаса… З тяжкою бідою віднайшов я помешканє а заразом редакцийний льокаль Його Гумористичества пана редактора Комара. Мене справляли то сюда то туда, аж вкінци найшла ся якась чесна людина, котра менї об'яснила “вуржендовим язиком” “Пуйдзе пан сюда, потім туда, а потім єще тамтуда, а там вже пану покажо.” Я пішов в тім напрямі і незадовго опинив ся у цїли. Я запукав відважно до дверий і через час “святиня” відчинила ся а на порозї показав ся якийсь мущина з револьвером в руках і (о простїть мої прекрасні читачки) в неґлїжу.