ковим молем або “ґризїпюрком”? Я мав би покидати свій стан, про котрий наш поет сьпіває:
“Гей хто на сьвітї красшу долю має?
Як той, що плугом сьвяту землю оре,
Золоте зерно в нїй засїває,
З пустарів творить цариннеє море”....?
О, нї, нїколи і нї за що в сьвітї. Я сейчас повторив се на голос перед панною Бордунцею. Йой! Господи, якби ви були тодї побачили єї, як она виглядала. Нїчим всї фуриї, медузи і відьми в порівнаню з нею. Ляцька кров заграла у нїй і цїлий потік проклонів та злословій поплив з єї коралевих усточок. Якого рода були ті проклони, ви сами вже доміркуєте ся, а впрочім я, хочби і хотїв вам сказати, то не можу, бо не знаю чи то “контушуфка” пана Шимона, чи медові слівця панни Бордунцї так на мене подїлали, досить що я зімлїв і ледви живого привезли мене до дому, де щойно мамуня і тїтка Лєвкадия оцтом і чосником мене відтерли.
На другий день татуньо знов мене порядно висповідали, але я був вже вдоволений із сего що так скінчило ся. Тепер живу старим кавалїром, але за те чую ся найщасливійшим в сьвітї. Лишень татуньо вічно на мене нарікають та повтаряють раз ураз: Бо ти бандурою був і бандурою згинеш.
Перемишль д. 2. VI. 1902.
