сятий місяць ссав і мав уходити в околици за осьме чудо сьвіта. Ми остали сами. Панна Бордунця зачала скоро ходити по сальонї, вкінци нагло опинила ся передімною і просто з моста так промовила:
— Пане, я знаю чого ви приїхали. Мій отець тепер дуже під'упав на маєтку і хоче мене видати богато заміж. Я все те знаю! Знаю також, яка про вас слава ходить в околици. Я усе знаю, а однак я згоджу ся за вас вийти, коли ви рішите ся на одно.
Такого наглого приступу я не сподївав ся. Очи стали менї стовпом, ноги зачали дрожати, а губи безвідно і без звязи шептали уривані слова я… я… я… я… на все — я… я… годжу ся я… я… рад.
— Отже слухайте, говорила дальше Бордунця, я за вас вийду, однак під услівєм, що ви рішите ся на таке: мусите продати батьківське майно і перенести ся до міста. За ті гроші купите каменицю а за протекцією мого вітця дістанете посаду при повітовім видїлї тай будемо жити мирно і щасливо. Бо знаєте, вже менї те хлопство і село зовсїм обмерзїли та я радаб як найскорше вирвати ся до міста.
На таку бесїду я сейчас отверезїв. Якто! я мав би продавати ту кровію батьків зрошену землицю? З якої причини? Длятого, щоб для нужденного пантофля Ляшки, перенести ся до міста і там стати книж-
