казав я вперед про свою пригоду тїтцї, а на доказ правди показав перуку. Тїтка розповіли татуневи, а татуньо звалили знов всю біду на мене і якось хвалити Бога на тім скінчило ся. Татуньо перестали глядїти за невісткою і я немовби віджив. Перше не мав я нї дня нї ночи спокійної, вічно лиш гриз ся і гриз тим нещасним сватанєм, а тепер всьо наче рукою відняло. Смуток і гризота щезли і я став вольний і свобідний як пташина в поли. Гей! гей! нема то як веселе кавалїрське житє. Куди повернеш ся, куди рушиш ся, усюди воля і воля без краю. А однак не довго вживав я тої волї, того супокою та щастя.
Якось в шість місяцїв по тій нещасній пригодї в Завалові, став до нас приїздити слїпий Мортко, що кіньми гандлює і все щось оба з татуньом довго радили.
Менї було се байдуже і я навіть нїчого злого не підозрівав, аж тут одного разу, нї сїло нї пало, кажуть до мене татуньо, щоб я збирав ся, бо їдемо в свати. Мов грім з ясного неба вдарила в мене та вістка, але що я мав робити? Не їхати? Ну! ну! Можете таке кому иньшому казати, але не мойому татуневи. Тому я зібрав ся в одній хвилинї та як “ягнец веден на заколеніє” сїв на бричку не питаючи вже навіть, де їдемо. Татуньо також цїлу дорогу нїчого не обзивали ся і ми мовчки минали лїси і поля та бідні села, аж вкінци скрутили в бік пільною дорогою до маячіючого в да-
