хочу вірити, що се була правда а не зманчивий сон. Та колиб се навіть був сон то я-б хотїв так снити цїле житє. Все, що мене окружало, представляло ся менї в рожевих красках. Кожний предмет, на який я лиш глянув, переміняв ся сейчас в моїй буйній уяві. Я глядїв на канчук, що висїв над татуневим ліжком, а видїв лише чорну гебанову косу, глядїв на лямпку, що блимала в кутї перед образами, а видїв лиш пару чорних як вуголь очий, які визиваючо усьміхали ся до мене. Словом — я ходив мов зачарований та усьміхав ся до цїлого сьвіта. А той сьвіт перше такий лукавий, тепер видавав ся менї такий ідеальний, такий милий і такий добрий, що я рад був весь його обняти руками та пригорнути до свого палкого серця.
Мамуня видавали ся менї немов сьвяті, татуньо мудрі як небіщик Сократ, а навіть сама тїтка Лєвкадия, той ходячий гриб, видавала ся менї гарна мов русалка. Я їздив до Завалова що другий день і там провадив цїлі вечері. Чудний місячний вечір. Ми гуляємо по саду. Панї Марковська пугає нічні птицї або шепче молитви а ми з панною Цесею також шепчемо.
— Про що?! — Ей, ви також всьо хотїлиб знати. Панї Марковська звичайно зблукала та за хвилю відзивала ся аж в другім кінци просторого саду, а ми за той час сьміяли ся, жартували і о — пімсто неба! Цїлували ся, що аж лунало серед тихої місячної ночи.
