тирати панночку. Вчинила ся суматоха, біганина і крик не до висказаня.
Ми і татуньо видячи, що нїхто нами не займає ся, вважали за найвідповіднїйше винести ся неспостережно. Ми всїли на бричку та відїхали. Про сватанє не було тепер навіть мови. Татуньо звалювали всю біду на мене та ганьбили мене послїдними словами, бо їм дуже ходило о тих десять тисяч, які мала дістати в придане панна Фльорця. Однак се, що стало ся, відстатись не може і треба було оглядати ся за иньшою невісткою.
В місточку Завалові жила вдова по почмайстрі панї Марковська а у неї була донечка Цеся, красавиця на всю охрестність. Она саме мала тепер мене ущасливити а татуньови і мамуни бути на старість підпорою.
От і ми з татуньом зладнавши все як має бути, вибрали ся туди з візитою. Видно в щасливу годину зачали. Всьо ішло як по маслї. Приняли нас дуже радо, візита зійшла незамітно, а я при від'їздї дістав запрошенє від самої панни Цесї, щоб частїйше навідував ся та не забував на “старих знакомих.”
Розуміє ся, що я “старих знакомих” не забував та з тих запрошень користав як найчастїйше. Передімною відкрив ся новий, незнаний менї сьвіт. Я залюбив ся. Як я тепер нераз про се згадую, то сам собі не
