клапчасту Суру і четверо жиденят. Упоравши ся з тим, відправив він буду і став зносити все до середини.
На другий день здивовані міщане могли оглядати небувале досї чудо. По обох сторонах дверий жидівського дімка висїли таблицї, а на них було намальоване щось “на подобіє чоловіка” з намиленим лицем, котрого якесь друге “подобіє чоловіка” шкробало чимсь посередним поміж макогоном а бритвою. Над дверми висїла тарифа (напись), що тут мешкає цирулик і фризиєр, а в дверах стояв сам властитель тих відзнак і гладив свою плїшиву борідку.
Міщани ставали так щось через тиждень, оглядали сю чудасію, шкробались в голову і вихваляли красоту малюнків дібраними словами: “А най му з мами вирве, як вдав!” З початку не дуже вони довіряли плїшивому Мотьови, але в кінци то сей то той зайшов до него, оден кров пустити, инший зуб вирвати і так був кождий ним вдоволений, що вскорі слава його рознеслась по цїлім повітї.
Одного разу наш пан аптикар, властитель сїмох дочок на виданю, давав баль. Кібіцерії наспрошували сила, а між иньшими також мене.
У мене був вже гарний пух на лици, а не голеному якось не випадало йти. Я зажурив ся не на жарт, але мій послугач каже до мене: “Ви би, паничу, пішли