слїду, в кишенях “нїже зломаного сотика”, лишень “Многая лїта” греміло з сїний.
— Що се за крики? — спитав я редактора.
— То студенти учать ся співати на концерт!
Менї зробило ся нїяково. Я оповів свій сон редакторови.
— Видите і ви кажете, що не маєте щастя — відозвав ся редактор — а таким таним коштом відбули ви так важне торжество. Но, ґратулюю! ґратулюю! — І редактор з тої радости зафундував снїданє.
Любі читачі і милі читачки! Дуже мене радує, що ви бодай у снї так численно мене навістили та обдарили; однак ще більша була-б моя радість, коли-б ви, сли же не особисто то бодай через льояльну почту, переслали редакциї сї гарні блискучі 5-коронівки, які нам обом з редактором ще й досї тільки у снї являють ся.
Пращайте!
— Чи ви знали Макара Кібіцкого?
— А! а! до лиха! Мусїли знати, бо хто його не знав? Таж се був перший шуткар на цїле місточко Клаптюнівцї, а ще до того найстарший писар в судї. Він був найзабавнїйшим гостем у всїх дооколичних достойників, лїсничих, економів, учителїв і т. п. потента-
