— Ми проше пана єнерала — відозвав ся якийсь плаксивий голос з купи — ми нїц, ми так бавили ся в польське войске.
— Дурнї одні! ви знаєте що то не вільно. А хто тут трубів цїлий час?
— То не ми, то Герш — запищали нараз всї жидки і випхали на середину поляни малого, солодивого Гершка — то Герш, єму єго тате купило трубке на лїцитація, тодї як в наше місто Сїч розвязали.
Здає ся нам, що не потребуємо вже описувати, яке вражінє зробила цїла та пригода на комендантї, старостї і прочих достойників.
Ми можемо тільки те сказати, що мала немічна сїчова сурма, тяжко пімстила ся за свою розвязану матїр “Сїч.”
Милі читачі і любі читачки! Чи знаєте, що се за індивідуум галицько-український лїтерат? Сумнїваю ся. Се, мої любенькі, тягаровий кінь, се чорний віл, одним словом — се грішник, покутуючий вже на землї за свої і других провини. Сли-би ще не те, що чоловік має се вдоволенє, що з ним “числять ся,” то можна би хоть сейчас “почислити ся з житєм” і вибрати ся при помочи яких “косметиків” там, “ідїже нїсть болїз-
