ки терпкі та гіркі квасницї. Тодї зійшли ся двораки та стали радити, що з нею дальше робити: Що за неблагородна дикунка — говорили одні; порубати єї та в огонь — казали другі; ну та з чимже ми покажемо ся тепер перед нашим володїтелем — голосили треті. Коли вони так голосили і нарікали, підійшов до них якийсь сїрий непоказьний чоловік та спитав про причину їхньої журби. Двораки розповіли йому все а він лиш усьміхнув ся та сказав: “Лишіть єї менї на тих ще два роки, а я вже якось в тім пораджу.” Двораки згодили ся на се та попращавши незнакомого чоловіка розійшли ся.
Той чоловік був огородник. Коли прийшла весна він взяв ся негайно до роботи. Обчистив дичку з мху і наростей, позрізував дикі прути і вовчки а вкінци понащіплював всї сильнїйші гиляки а слабші повитинав. Зробивши усе те як слїд, лишив відтак дичку в спокою. Нащеплені зрази приняли ся чудово, а що земля під дичкою була вже попередно добре справлена, то вона розросла ся та розбуяла в однім роцї так що всї товаришки єї завидували. В осени сїрий чоловік знов не робив коло неї нїчого важнїйшого, лиш попротинав за густе прутє та повизбирував гусельничі гнїзда.
На другий рік весною колишня дичка вкрила ся буйним цьвітом. І знова прилїтали до неї птички і сьпівали єї про сьвіт, про сонце, про волю без краю; а вона тепер вже аж таяла від радости. Над нею сьві-
