Пан Нарашевич мав широкі знакомости, провадив веселе житє і нераз потребував фінансової помочи — пан Тикич був знова тип українського жида, або лїпше сказати жидівського Українця, потребував до своїх фінансових операцій широких знакомостей та мусїв жити в дружбі з паном Нарашевичом, який саме впроваджував його в круги своїх знакомих.
Оден другим були завсїгди дуже вдоволені і то все в купі було підвалиною їх теперішньої приязни.
Пан Тикич, укінчивши скорше ґімназию, виїхав до Львова і наші товариші не мали довший час про себе жадної вістки. Пан Тикич поріс був вже тодї в пірє та давав собі раду сам, але пан Нарашевич нераз жалував вправдї не за самим паном Тикичом, а за його підручною касою, та все таки була се вірна призвака давної дружби.
Судьба гонила їх по цїлій нашій богоспасаємій вітчинї, кинула навіть одного з них на два роки в Мазурію, аж вкінци зігнала їх знов до купи в славетнім містї Скоромисли.
Щоб знов наші товариші за той час так дуже змінили ся, сего також не можна сказати: Пан Тикич тільки троха висох та зібрав уже значний капітал, а пан Нарашевич жив як і передше широко і весело та попри те виглядав так знаменито, що бідний кравець не міг собі з ним нїяк порадити, бо всьо що тільки ко-
