В каварни під “Золотою Гальбою” сидїло при столику двох “патріотів” та вели якраз таку розмову.
— Так ви менї не відкажете сеї прислуги?
— Але-ж будьте певні, що нї.
— Отже завтра рано маю на вас чекати?
— Так! пунктуально о семій годинї на двірци. Тільки не спізнїть!
— О… о… о! за се не бійте ся, ви мене прецїнь знаєте.
По тих словах подали собі руки та розійшли ся кожний в свою сторону.
Перший з наших незнакомих се славнозвісний “шлєґер” і натягач на цїлу східну Галичину пан Нарашевич, другий заможний капіталїст, горожанин і радний міста Скоромисля пан Тикич. Знакомість їх датує ся ще з шкільних часів, де вже в самім розцьвітї зачали оба оказувати великі здібности: перший до натяганя, другий до фінансових операцій.
Помимо ріжницї характеру, житєвих напрямів і віку (пан Тикич ходив о кілька кляс висше від пана Нарашевича) оба наші патріоти жили в найбільшій згодї і можу сказати навіть в приязни.
Се походило по частї з того, що оден від другого в дечім залежав.
