— А як менї не хочеть ся то що менї зробите.
— Та вже то правда що на твою впертість я нїчого не зроблю. Але як схочеш їсти то там стоїть чеколяда в братрурі.
— Я не потребую вашої чеколяди.
Стара вийшла зітхаючи, а донечка стояла дальше в вікнї та гомонїла так аж до пізного вечера.
Під вечер прийшла до мене стара послугачка.
— А що то — питаю — бабуню за така язикаста паннунця оттут в сусїдстві?
— О що вже язикаста і вперта що правда — каже бабуня — нїкого не послухає. А з тамтим паном то все бувало через вікно сварить ся. А що вже мами то вже не послухає навіть за ґрейцар. Аво чуєте колисьту скакала десь там через пліт тай розбила собі ногу на цьвях. Кажуть що нога чисто спухла. Мати пре до дохтора аж страх а вона анї руш. Не хочу каже і не хочу. Мати плаче а вона з опухлою ногою стоїть у вікнї та сьпіває.
От і неначе на потвердженє всего того почув я другого дня ранком осьтакий дїяльоґ.
— Ганю…
— Ну?!
— А щож нога тебе ще болить?
— А вам що до того.
— Та нїчого, нїчого. Я так питаю. Я гадала го-
