перевертали ся і били ся всїлякого рода люди. Були там і криві і слїпі і прості і горбаті і пани і підпанки і війскові, а все те попихала в перед одна цїль, одна думка — кариєра. Кождий крок треба було здобувати пробоєм, тож сильнїйші, умнїйші і більше щасливі ішли вперед, а дурнїйші, слабші і менше щасливі оставали з заду або находили смерть в численних пропастях.
Наш герой пішов сьміло і без перепон, бо єго вів ангел хоронитель — чорноока Надя. Вскорі він випередив всїх і перед ним показало ся величаве місто.
— То столиця — обяснила панна Надя.
З далека вже було видно богацтво і роскіш. Величаві палати, золотоверхі церкви, пишні фонтани і огороди все те сияло і ослїпляло очи незвичайним блеском. Наш герой так на все те задивив ся, що навіть на хвилю забув і панну Надю і на стрімку та тяжку дорогу. Він і не замітив, коли і куди дїла ся панна Надя, він ішов і ішов перед себе. Несьвідомо перейшов місто і отямив ся доперва тодї, коли його взяли за-під руки два елєґантно одїті пани і повели роскішними сходами до величавої салї. Нашому Романови так все те здавало ся дивним і неприродним, що навіть не міг слова промовити. Але ведучі його пани сейчас йому все обяснили.
— Ви, товаришу, не смутїть ся нїчим, ви попали тут в щасливий час. Ся палата, в котрій ми тепер є,
