стинї скільки то господар мусить нанукати ся та напросити ся, щоб гість взяв ложку дві страви або ликнув оден два пироги. Таке саме було також в Івана. Іван припрошував вправдї не дуже дібраними, але щирими словами: “Куме Микитею, не будьте маркотні. Лупіть яйцї, дріть мясо, тягнїть легкі, крайте серце, ріжте печінки, мачийте там, де кум мачиють.” Іваниха припрошувала також, гостї віддякували ся красненько а між тим Валько якби нїчого перед тим не було, поїдав страву за стравою, пиріг за пирогом, так що другі гостї не могли з дива зійти та тільки раз у раз споглядали цїкаво на всепожираючого Валька.
Гостина у Івана Штудерного затягнула ся до пізної ночи а Валько послїдний з усїх покинув хату гостинного кума.
Минуло кілька місяцїв, а в сусїдньому місточку Паршилові припадав також польський храмовий празник. Жителї села Непокритого латинського обряду, належали до парохіяльного костела в Паршилові та вже давно приготовляли ся достойно стрінути празник.
Валько до сеї пори нїколи не справляв празників. Він звичайно на польський празник прикидав ся Українцем, кажучи що йде за жінкою та залїзав в гостї до першого лїпшого Мазура — а за те в український празник ставав знов Мазуром та ішов в гостї до якого небудь знакомого Українця.
