Сторінка:Мстислав Рус. Причта про Садівника (Скрентон, 1914).pdf/112

Цю сторінку схвалено

— Ґанеф, ґанеф! — кричали Жидки і потручували Юдкою. — Диви Абрумку, твій син продав голос, зрадив свій нарід.

Старого Абрамка вхопили конвульсиї і він не міг анї слова промовити. Коли прийшов до себе, міг тільки сказати: Ти Юдка не Жад, ти ґой, ти навіть ще гірше як ґой, ти хрунь.

В ту пору вбіг в хату Пінькас. Очи у нього горіли, блїді губи дрожали, а з одежі висїли тільки кавальчики. Він нїчого не сказав, тільки з болючим виразом лиця кинув ся на ріг бамбетля і закрив руками очи.

Його обступили і стали випитувати, що стало ся.

— Там бють і рабують — прошипів крізь затиснені зуби Пінькас.

— Якто — закричали всї присутні — таж до тепер було все в порядку.

— Так! так! — простогнав Пінькас, доки видїли, що їх кандидат горою, то сидїли тихо, але як побачили, що наш перемагає, то пустили в рух всї виборчі гієни і тепер розбивають людий на гладкій дорозї. Я ішов до голосованя, аж ту з перед самого маґістрату вхопило мене якихсь пятьох драбів, заволїкли в уличку тай відобрали лєґітимацію і карту голосованя. Я боронив ся, я кусав, я бив ногами, але не встояв перед силою…