— Ну, а длячого ви кажете, що ми хрунї — спитав подразнений Абрамко.
— Длятого, що ви доси всї свої особисті права і чоловічу гідність продавали ворогам за гроші, за торговельні інтереси, за ґешефт. Ви мали свої права і свободи, а не користували ся ними. Але прийшли сіонїсти і сказали: Досить вже того. Жид так само чоловік як і другий тож як і другий повинен свої права сам вихісновувати. Досить вже ми напродавали ся самих себе, тепер годї. І пішов могучий клич по цїлому міру. Жиди не асимілюйте ся, але єднайте ся. В єдности ваша будуча сила.
Молодий доктор запалив ся, очи його горіли, він живо ґестикулював руками і говорив дальше.
— І ми також не користували ся своїми правами і нас обдирали з належних нам свобід а прецїнь нас не вигубили. Дивіть, як карно і складно ідуть наші народні маси до голосованя. Тихо, без крику, але з почутєм певности в собі, з надїєю на побіду? Вони вже знають, що кожда картка з нашим кандидатом кинена до урни, то удар в грудь противника.
Нечайно перед хатою счинив ся крик. До хати вбігло кількох Жидів, попихаючи перед собою Абрамкового сина Юдку. Юдка був цїлком пяний і мав такий глупий вигляд лиця, що глянувши на него хотїло ся сьміяти.