Малка відхилила двері і стала позирати в довгу, тїсну і брудну вулицю.
— Не видко нїкого — сказала вкінци — тільки той молодий руський доктор іде до нас.
— На що менї вже доктора — простогнав Абрамко — менї треба посла. То мій доктор.
В дверях станув молодий мужчина, поздоровкав ся з домівниками і увійшов до середини. Малка пообтирала старе крісло і подала йому. Він сїв і поспитав старого: — “Ну, якже Абрамку? здорові? моцні?” — Його цїле лице сїяло здоровлєм і молодостию та становило разячий констраст, з трупячим виглядом Абрамка.
— Ей, яке моє здоровлє, пане доктор — простогнав Абрамко. От коби тілько вибори пережити. А потім на окопище тай кінець. А як гадаєте, пане доктор — додав несьміло — побідять наші чи нї.
— То буде залежати від того, чи богато між вами буде хрунїв.
— Що то значить хрунїв?
— А то у вас єще не знане слово. У вас нинї нема ще хрунїв, бо ви ще всї хрунї. Але коли ваші сіонїсти бодай ще троха попрацюють над вами, то за яких двайцять лїт мала дитина буде жидівського хруня пальцем показувати.
