Сторінка:Мстислав Рус. Причта про Садівника (Скрентон, 1914).pdf/109

Цю сторінку схвалено

у нього оставало. Жиди поставили свого народного кандидата на посла до парляменту і то такого, котрий би не потребував держати ся панської клямки, а сьміло заступав жидівські інтереси. Всї надїяли ся, що він побідить. І старий Абрамко бажав лишень діждати ся тої побіди. В його узкій уяві представляв ся такий народний посол майже самим царем Соломоном або Давидом. Традициї предків переказані в біблїї, ожили в нїм в цїлій могучости. Він уявляв собі, що Жиди вже здобули Палестину і відти диктують права цїлому сьвітови. І то все мало якраз нинї здїйснити ся. Нинї вибирають в містї посла. О! певно, що його виберуть. А він, Абрамко дожиє ще того, мусить дожити, він відсьпіває ще новому послови маюфес і тодї може спокійно умирати.

Він мав також право вибору, але не міг вже двигнутись з місця. За то будуть голосувати з його хати два сини Юдка і Пінькас. Вони певно дадуть голоси на свого. Правда, Юдка троха “мишіґене,” навіть не женив ся, але за то молодший Пінькас та такий “хухим”, що в цїлім сьвітї другого не знайде. Він і на Юдку буде вважати. Коби лиш скоро скінчили ся вибори.

— Малке — заговорив він до Пінькасової жінки. — Малке подиви ся, чи не йде хто з наших.