— О, що вже то, прошу панів, то я мушу собі заварувати! — зарепетувала Казьчиха. — Та на що менї читальнї та цїлої паскуди, як я собі навіть горнят не буду мати де поставити?!
По довгих короводах панки згодили ся на поміщенє в шафі горшків і справа читальнї стала вже як би готова. Старший панок витяг рогативки з кишенї і передав їх вітови, кажучи:
— Тут маєте дарунки для дїтий, тільки уважайте, щоби їх знов на які страхопуди не повисаджувати. Ви-ж повинні гордити ся своєю народною ношею.
— Ая! я! — притакував віт.
— А щоб ви всюди і все тільки по польськи говорили. Памятайте собі.
— О! Будзєми, будзєми! — запищало кілька голосів.
Візок рушив з місця, панки сказали “похвальони” і незадовго щезли за горбком.
В придорожній корчмі за селом сидїли наші знакомі і заїдали селедцї з жидівськими булками. Молодий їв аж за вухами тріщало і лиш від часу до часу нарікав, що тільки сьвіта товк ся, а навіть пирогів зі сметаною не покушав. Старий їв поволи, сумовито споглядав в даль і заєдно повтаряв: “Ах як то тяжко йде з тою просьвітою!”
А в полишенім ними селї кипіло звичайне сїль-
